Запеклі бої на Луганщині забрали життя Івана Завольського — старшого стрільця 4-го десантно-штурмового відділення 95-ї десантно-штурмової бригади. Він загинув під Кремінною внаслідок артилерійського обстрілу.

Іван був нащадком Івана “Кротона” Фірцака, легендарного важкоатлета XX століття, відомого своєю незламною силою. З таким родоводом Завольський сам став спортсменом і заслуженим кандидатом у майстри спорту.

Іван Завольський народився 13 червня 1980 року в Ужгороді. Виховуючись у багатодітній родині, він завжди мав сильну підтримку від батьків та сестер. Як і його відомий прадід, Іван захоплювався важкою атлетикою, здобувши призові місця на численних змаганнях. Однак, спорт не став його основною справою життя. Він обрав професію столяра, вдосконалюючи свої навички як майстер.

У 21 рік Іван став батьком, і в нього народилася ще одна дочка через дев’ять років. Після втрати дружини у 37 років, він самостійно виховував двох дочок, підтримуючи їх у важкі часи. Про нього його близькі розповідають як про людину з золотими руками та щедрою душею, завжди готового допомогти.

З початком повномасштабної війни з Росією Іван активно долучився до волонтерської діяльності. Проте з часом він вирішив стати не лише спостерігачем, а й безпосередньо захищати свою країну. В армії отримав позивний “Танк”, що відображало його рішучий і непохитний характер. Бойові побратими відзначали, що Іван був людиною, на яку можна було покластися, а його присутність давала відчуття безпеки. Водночас, його дочки часто згадували, як він хотів, щоб вони пишалися ним і завжди залишалися його підтримкою.

Іван Завольський загинув, захищаючи Батьківщину, коли його підрозділ потрапив під обстріл під Кремінною. Його загибель стала великою втратою для родини та громади. Залишилося двоє дітей — старша Анастасія і молодша Валерія. Після його смерті, Анастасія написала:

“Він був моїм героєм, моєю опорою, моєю гордістю. Я завжди знала, що він любить нас, і тепер обіцяю, що ми будемо гордитися ним і продовжувати його шлях”.

Прощання з Іваном відбулося в Ужгороді, де на його честь були проведені жалобні заходи.

Після прощальної служби його поховали з військовими почестями на Пагорбі Слави. На нього залишиться пам’ять як про відданого батька, сильного чоловіка і героя, який поклав своє життя за Україну.