- Лебедєва, знову ти!
Валя підвела очі і важко зітхнула. Звичайно, хто ще це міг бути, якщо не Василь Никифорович, їхній доблесний дільничний.
Бомжі, як правило, з поліцейськими не дружать. Однак це була зовсім інша ситуація. Никифорович часом ганяв їх по підворіттях, але завжди у справі.
Він курирував велику ділянку і часто знаходив їм якісь підробітки, допомагав чим міг.
У їхній компанії було семеро людей, таких, як Валя, бездомних. Поодинці не вижити, та й веселіше, коли народу більше.
Але як тільки в них з’являлася хоч копійка, їх одразу тягнуло на пошуки пригод. Никифорович щоразу це передчував і як чорт із табакерки відразу з’являвся.
— Ти знову тут, Василю Никифоровичу? — Валя смиренно схилила голову і дивилася йому в ноги.
- Що робиш?
— Нічого, просто сиджу, — відповіла вона. — Та не чіплялася я до перехожих, Василю Никифоровичу. Усього сто карбованців попросила, ну я ж нічого не вимагала. У Ваньки вчора ювілей був, трохи посиділи, та й як це водиться, перебрали. Сьогодні всім не по собі. Здоров’я б нам виправити. Я просто запитала.
— Ванюша ваш усі мізки пропив, прямо пам’ятає він, коли має день народження. У вас що день, то ювілей. Звідки ви здобули гроші на гулянку? — спитав дільничний із усмішкою, а Валя навіть притупнула ногою.
— Все чесно, Василю Никифоровичу. Мінька та Ванька цілий день учора дрова у приватному секторі перекладали. Їм заплатили ще й магаріч додали за швидкість. Та ось ті хрест, у нас і випити не було чого.
— Ну, ви даєте, у людини ж був ювілей, а ви на суху, — сказав дільничний. — Дограєтесь, усіх відправлю за призначенням.
Валя видихнула з полегшенням, бо Никифорович зазвичай після цих слів йшов, але сьогодні він якийсь дивний був, і це її бентежило.
— Слухай, Валентино, — раптом сказав він. — Ти нічого дивного не помітила? Ви ж все бачите, може хтось із ваших щось говорив?
Валя напружила залишки своїх мізків.
— Та ні, нічого не помічала і нічого не чула. Усі метушаться, бігають. Що трапилося?
— Та нічого особливого, — зітхнув Василь Никифорович і махнув рукою. — Але раптом щось підозріле побачиш — одразу до мене.
- Шо, прямо додому? — з усмішкою уточнила Валя.
— Вночі, вдень, не важливо! Кулею до мене, — огризнувся дільничний.
— А кажеш, нічого не трапилося, — з недовірою продовжила Валя, але дільничний, невдоволено махнувши рукою, пішов далі.
Валя замислилась. Вона бачила його таким стривоженим лише одного разу — п’ять років тому. Тоді хтось під виглядом працівників соціальних служб заходив до одиноких стареньких і обкрадав їх. Якщо хтось замислювався чинити опір чи крик підняти, то по голові, та в комору чи в туалет. Спіймати не вдавалося, хоча було і їжу зрозуміло, що це хтось свій, адже він знав, коли старенькі були вдома самі без родичів.
Коли відбувалися ті справи зі старенькими та крадіжками, Никифорович, як зараз, був натягнутий, як струна. У результаті того грабіжника все ж зловили, і виявився це онук однієї зі стареньких. Гад стежив, сидячи на самому краю, прямо біля під’їзду, та ще й поряд зі своєю бабулею. Його старенька була ні при справах.
Тоді дільничному допомогла компанія таких самих бомжів, і особливо запам’ятався Сергій.
Одного разу Сергій помітив підозрілу людину, яка ввечері виходила з під’їзду, тягнучи щось важке. Він одразу вирішив простежити за ним і відразу повідомив про це дільничному. Так і впіймали його на гарячому. За сприяння Сергію подякували та запропонували йому пройти курс лікування від алкоголізму. Він погодився, не замислюючись. Нині кажуть, що він зовсім зав’язав і вже повернувся до родини. Важко було, але втрималася родина. Тепер Сергій зразковий чоловік та батько.
Валя замислилась. А чи змогла б вона розпочати інше життя? Це навряд. Адже в неї сім’ї немає, немає до кого повертатися. Дочка, правда, є, але вже 15 років Валя про неї нічого не знала. Дочка її зреклася такої мами.
Валя, не витримавши постійних докорів, пішла з дому. Так, випивала вона, не те щоб дуже сильно. А коли трохи вживала від мужніх побоїв або від образи на весь білий світ, то дочка в кімнаті замикалася, лаючись при цьому. Гаряче туманило мізки і плутало думки, ось і вирішила Валя, що з такою донькою їй не вжитися. Так і поневірялася, нікому не потрібна.
Того дня Василя Никифоровича, як підмінили. Смиканий, злий, а таке траплялося рідко. Все через приїжджих мігрантів, які, на думку Валі, і заварили всю кашу.
Нещодавно, місяці три тому, на його ділянці оселилася нова сім’я — цілим кланом приїхали. З ними молода жінка. Як казали, дружина когось із них. Виглядала трохи дивно, ніби не в собі. Вона була вагітна і через кілька місяців народила. Василь її з візком кілька разів бачив. А ось учора стало відомо, що вона зникла разом із немовлям.
Напередодні він уперше зазирнув до цих приїжджих додому. Залишився дуже здивований. Стільки людей на квадратний метр, а в них чистота, порядок, все гаразд. Стереотипи часто призводять до хибних висновків — думаєш, що мігранти крадуть і безладдя влаштовують.
